Настільні ігри — це окремі світи. І погодьтеся, що грати в них рідною мовою куди приємніше. До того ж це усуває мовний бар’єр, а тому зіграти може значно більша кількість людей. Це особливо актуально, коли йдеться про сімейні настілки.

Але як та сама заповітна коробка з’являється на ваших полицях? Локалізація настільних ігор — це не дослівний переклад зі словником у руках. Це складний процес адаптації, який складається з декількох ключових етапів: перекладу, редактури та вичитки, графічного дизайну, верстки.

Розуміти це можна у вузькому та широкому значеннях:

  • У першому випадку — це суто технічне створення української версії гри. У такому разі всі етапи, зокрема переклад, вичитка та верстка, можуть зайняти 3-4 тижні для філера, однак значно більше для експертних стратегій. Гарний приклад — «Тераформування Марса». У грі використовуються понад 200 карт із величезною кількістю тексту. Кожну з них треба перекласти, вичитати та зверстати.
  • У широкому розумінні процес локалізації гри — це шлях від пошуку гри до її безпосередньої появи на полицях фізичних крамничок. Цей спринт може тривати в середньому від 7 місяців до 2,5 років.

Вибір гри, перемовини та контракт

Як видавці розуміють, за яку саме локалізацію братися? По-перше, вони самостійно тестують ігри та приймають рішення, покладаючись на власні вподобання та підприємницьку інтуїцію.

По-друге, важливу роль відіграє маркетинг. Видавництво аналізує статистику продажів, ураховує запити роздрібних і гуртових клієнтів. Це допомагає зрозуміти, що саме зараз на піку популярності. До уваги також беруться нагороди конкретної гри, огляди на неї від топових блогерів та її показники на краудфандингових платформах на кшталт Kickstarter чи Gamefound, якщо там її представляли.

Щодо доповнень, то з огляду на світову практику їх випускають тільки після продажу 2-3 накладів базової гри. За статистикою, на три базові коробки продається в середньому одне доповнення. Тому, якщо гра залежується на складі роками, друкувати доповнення просто немає економічного сенсу.

Укладання домовленостей

Далі — пошук українськими видавцями партнерів за кордоном і встановлення контактів з оригінальними правовласниками ігор. Зазвичай це відбувається на міжнародних виставках або ж завдяки банальному пошуку інформації один про одного в Google.

Щойно видавець знайшов «ту саму» гру, він зв’язується з оригінальним правовласником (зазвичай через електронну пошту), ініціюючи перемовини. Далі поступово залагоджуються всі юридичні нюанси, аналізуються умови та підписується договір.

Підготовка файлів: від перекладу до верстки

Отримавши файли від оригінального правовласника, видавець в Україні замовляє переклад, вичитку та верстку.

Як перекладають настільні ігри

Головне правило: правильні люди для правильних ігор. Хтось із перекладачів краще працює з єврогеймами, у яких мінімум сетингу та максимум ігроладу. Інші демонструють літературний хист. А треті — художній талант.

Часто переклад настілки — це дуже креативний процес. Наприклад, над грою «Епічна магічна заруба бойових чаклунів. Битва при горі Череповерла» від видавництва Kilogames працювала окрема театральна трупа — Інародний театр абсурду «Горобчик». Ви можете знати його найвідомішого представника — коміка та волонтера Василя Байдака.

Грамотний переклад — це ще й про чистоту мови, коли використовують «ігролад» замість калькованого «геймплею», «настілку» на противагу русизму «настолка», а карти кладуть «долілиць» або «горілиць».

Щодо жартів чи імен, то інколи їх можна змінити, а інколи не можна. Так, наприклад, у грі «Котики Кіото» пухнастиків назвали на честь реальних улюбленців людей, дотичних до WOODCAT — так там з’явилася кішка на імʼя Моне, яка живе в засновника видавництва Кості.

А от ігрові механіки — це святая святих. Їх ніколи не чіпають. До речі, якщо ви купите одну й ту саму настілку у Великій Британії та США, то це зазвичай будуть дві частково різні гри. Це тому, що американці часто адаптують британські чи інтернаціональні проєкти під свій ринок (змінюють тексти), оскільки між їхніми мовами формується дедалі помітніша різниця — і в деяких колах навіть можна почути про так звану американську мову.

Адаптація артів і верстка компонентів

Арти можуть трохи або повністю змінюватися. Наприклад, у грі «Пекельний острів» на картку зі старими трусами домалювали цінник «40» — як іронічне відсилання до легендарного мему «Штани за 40 гривень». Щодо шрифтів, то їх зазвичай не перемальовують (бо це дуже дорого), а використовують безплатні або ж оплачують можливість використання готових. Водночас інтерфейс ігрових полів чи карток майже ніколи не змінюють, адже видавець з України переважно купує вже готовий механізм, який можна запускати в друк і продаж.

Логотипи наносять на ту чи іншу частину коробки згідно з договором. Видавництво WOODCAT використовує два: маленький і великий. Перший із лапкою — для зовнішньої частини коробки. Його колір може змінюватися залежно від фону. А от великий логотип часто круто інтегрується в дизайн коробки — це така собі «фішка» видавництва WOODCAT. Ви можете побачити це на іграх «Хижі світи» та «Після нас».

Вичитка та адаптація цифрових інструментів

Типовий склад команди WOODCAT, яка працює над локалізацією, — це перекладач, випусковий редактор, мінімум двоє людей для вичитки та верстальник (або двоє, якщо гра об’ємна).

Цікавий факт: часто видавці з України знаходять логічні діри чи помилки в оригінальних іграх. Тому, по суті, локалізована версія може стати кращою за початкову. Помилки трапляються з різних причин: через декілька ітерацій перекладу чи коли автор з Італії створював гру англійською мовою, яка для нього не рідна.

А от за адаптацію цифрових інструментів, як-от сайти чи застосунки, зазвичай відповідає оригінальний видавець, оскільки саме він має всі ключі доступу до них. Схожий приклад із практики WOODCAT — це детективна настільна гра «Італійські розслідування: Завіса падає», для якої організували понад 300 годин озвучки нашими блогерами, серед яких Мар’яна Янкевич (МаріАм), Михайло Карпань (Пан Карпань), Ігор Анісімов (AdrianZP), Денис Швецов (Rendaros), Костянтин Сайчук (ЧерепОк) і Юліан Грицевич (Падон).

Друк і розповсюдження: світове турне картону

Більшість настілок друкується за кордоном. На відміну від книг, вони не мають ідентифікаційних кодів, тому друк на закордонних фабриках дає змогу оригінальному правовласнику контролювати наклад, оцінювати продажі та чесно збирати роялті.

Водночас зараз дедалі частіше ігри друкуються саме в Україні, де поступово з’являються спеціалізовані типографії. Щодо ситуації у видавництві WOODCAT: якщо на старті всі наші ігри друкувалися в Китаї, то зараз на місці виготовляється приблизно 25% асортименту, а за наступні 4 роки ми плануємо вийти на амбітні 80%. Наприклад, саме в Україні надрукували «Котожахастики» та «Веселі наїдки».  

Загалом, друк настільної гри може відбуватися трьома способами:

  1. Друк в Україні (найшвидший). Український видавець замовляє друк тут, отримує замовлення з друкарні на свій склад, а тоді постачає гру в крамнички.
  2. Друк у Китаї (швидкий). Український видавець передає файли оригінальному правовласнику. Той друкує їх на своїх потужностях у Китаї. Готові коробки швиденько їдуть в Україну.
  3. Світовий тираж (довгий). Це коли оригінальний видавець збирає замовлення по всьому світу (чи окремих його регіонах). Це легко пояснити з фінансового боку: що більше копій вдасться виготовити, то більшу знижку отримає замовник у перерахунку на одну коробку. Відповідно, фінальна ціна на гру стане нижчою. Для порівняння, якщо суто для України друкують 1-2 тисячі коробок, то для всього світу це може бути 50-100 тисяч. Цей підготовчий процес може тривати близько року, поки країни-контрагенти підтвердять свою залученість і проведуть перші оплати.

Паралельно з друком видавець також може анонсувати передзамовлення для привернення уваги до експертних ігор. Якщо гра масова, то вона цього не потребує.

Економіка локалізації: що впливає на кінцеву ціну

Ціни на наші версії зазвичай йдуть у рівень зі світовими. Іноді вони на 5-7% нижчі. Та оскільки зараз логістика ускладнилася через заблоковане Чорне море, вантажі прибувають у Польщу, а вже звідти прямують до нас, що трохи підвищує витрати.

А от ігри, надруковані саме в Україні, часто дешевші завдяки оптимізації коробки. Наприклад, «Арборетум» у світі коштує близько 17$, а в нас — 11$.

Зворотний бік медалі: труднощі, форс-мажори, затримки та помилки

Робота видавця настільних ігор сповнена підводних каменів. По-перше, маленькі компанії можуть залучати непрофесійних дизайнерів — і тоді допрацьовувати файли доводиться локалізаторам.

По-друге, інколи виникають юридичні труднощі. Так, наприклад, оригінальний правовласник настілки «Бананя» категорично не хотів давати дозвіл на переклад назви. Однак видавництву WOODCAT вдалося довести, що назва українською дає більше можливостей для реклами — і це поки що єдиний такий кейс у світі для цієї гри.

Буває і навпаки. Наприклад, німецька компанія Hidden Games ніколи не дає дозволів на самостійну локалізацію своїх ігор. Для гри «Hidden Games: Ідеальний план» вони самостійно найняли команду переселенців із Харкова серед представників діаспори в Німеччині, щоб точно передати нотки свого фірмового чорного гумору, а наше видавництво виступало тільки локальним дистриб’ютором.

Як щодо затримок

Вони чатують усюди — саме тому не завжди можна гарантувати, що гра доїде до кінцевого покупця вчасно (вибачте нас за це):

  • Зсуви черг на фабриках через передрук інших ігор або довгий збір коштів на світовий тираж через велику кількість контрагентів.
  • Довге очікування сигнальної копії для перевірки якості, а потім узгодження додаткових моментів.
  • Проблеми в портах: страйки, дефіцит вільних контейнерів, перевірки на контрабанду (саме через це контейнер із грою «Після нас» застряг у Польщі на 2 тижні).
  • Світові обставини. Наприклад, через обстріли хуситів судно з настілкою «Гребля» мусило оминати Суецький канал і пливти навколо Африки, що додало декілька тижнів затримки.
  • Блокування кордонів (як-от зернова ситуація в Польщі) та митні перевірки.

Помилки теж трапляються

Якщо факап критичний, як-от коли на китайській фабриці виникла плутанина зі сторінками правил для гри «Тотем», то компоненти можуть передрукувати вже в Україні — саме так було з буклетом.

Коли ж помилку помітили запізно, то в коробку кладуть коротеньку ерату (аркуш із переліком помилок чи хибодруків) — так у нас сталося з грою «Острів скарбів».

Третій варіант — використання наліпок поверх основного тексту. Щоправда, видавництво WOODCAT таке не практикує.

Доля українських локалізацій — у руках гравців!

Локалізація — це складно. Утім результат вартує кожної витраченої нервової клітини. Український ринок настілок багато в чому залежить від нас із вами: що більше купуватимемо українські версії (особливо на етапі передзамовлення), то більше грандіозних світових хітів з’являтиметься на нашому ринку.

Тож розкажіть нам, які ігри ви мрієте побачити рідною мовою від команди WOODCAT? І ставте питання щодо процесу локалізації настілок, якщо вони ще у вас залишилися після прочитання цієї статті. Мур!